Мені не соромно, що я народилась в Донбасі, в Донецьку. Це моє рідне місто, яке я люблю. Це моя Батьківщина, яка мені сниться. Мені соромно за всіх цих агалтєлих, скажених людей. І ось саме їх я б депортувала на хрєн. Хоча це утопія. І паспорти путіна (саме паспорти путіна, не інакше) це ще один приклад окупації. Багато з людей, які тихо були за расєю, людей яких я знала і поважала, змінили своє відношення до ситуації. Русскай мір не виправдав себе. В кого була совість - визнали свої невиправдані сподівання.
Але я звертаюся до всіх, і до деяких знайомих режисерів і художників. Якщо ви живете в межах своєї квартири, своєї "точки зору" і свого міста, і свого світогляду, пам'ятайте, що Донбас - це Україна так само як і Закарпаття.
