Ольга Світлична: Моя Україна

Мені не соромно, що я народилась в Донбасі, в Донецьку. Це моє рідне місто, яке я люблю. Це моя Батьківщина, яка мені сниться. Мені соромно за всіх цих агалтєлих, скажених людей. І ось саме їх я б депортувала на хрєн. Хоча це утопія. І паспорти путіна (саме паспорти путіна, не інакше) це ще один приклад окупації. Багато з людей, які тихо були за расєю, людей яких я знала і поважала, змінили своє відношення до ситуації. Русскай мір не виправдав себе. В кого була совість - визнали свої невиправдані сподівання. 

Але я звертаюся до всіх, і до деяких знайомих режисерів і художників. Якщо ви живете в межах своєї квартири, своєї "точки зору" і свого міста, і свого світогляду, пам'ятайте, що Донбас - це Україна так само як і Закарпаття.
І схід і захід має свої історичні проблеми. Але все це - Україна. Якщо кращі сини нації загинули захищаючи свою країну (!) - Донбас, то неповагою є висловлювати своє "бажання" щодо відокремлення і "перемир'я".

 Диванні сподівання скінчилися із обранням "нового" президента. Коли до вас, вельмишановні, постукають у двері, або почне палати ваш будинок, ви інакше сприймете ситуацію в країні. Пам'ятаю, один з учасників АТО побажав цього в своєму пості, і ще багато тортурів за для оговтання. Я цього не можу бажати і не бажаю. Я бажаю вам глибини совісті, шляху до державницької позиції, патріотизму і віднаходження в собі почуттів, що є державнотворчими. Із всього лайна, власного, спадкоємного, запозиченого віднайти те важливе, що будує і зберігає Україну. Бо їнакше ми здобудемо поразку, яку заклав сталін, в "слабкій ланці", що зветься Донбас, зробивши все, що для цього треба - знищення і переселення місцевого населення, індустріалізацію, що в купі з першим фактором є катівнею для українського народу. 

Я не відмічатиму нікого, кого маю на увазі. Ми маємо безпрецидентний випадок, коли совіцька більшість в обличчі молоді, мого брата, наприклад, в обличчях всіх тих, хто проголосував за нового президента, не має тямки зрозуміти кроки "президента". Бо всі інтереси виборців базувались на інтерактивному уявленні про майбутнє. Для мене моделлю ситуації в Україні на сьогодні Донбас і Крим. Але! Народившись в російсьмовній родині, поважаючи свій рід, пройшовши базову освіту в Донецьку, я завжди задавалася питанням - в якій країні я живу? Коли я в бібліотеці імені Зої Крупської почула вперше в житті вільну українську мову, в мене був шок. Зараз я пишу вірші рідною мовою. Тому, всі, хто вважає себе патріотами, нагадую - політика псевдодержавників, яка спрямована на об,єдінєніє, вимагає від всіх,українців, більшого. 

Це - любов до України, історична пам'ять яка є реальністю, яку тримаєш в душі і також бажання бачити свою країну вільною і жити в ній. Самому, із сім'єю, зі своїми дітьми.

Ольга Светличная