Рядки з відомої пісні українського рок-гурту Mad Heads учора підхопили усі, хто був присутній на презентації книги «Жити попри все. Розповіді жінок про війну 2014 та 2022 років» у залі князі Острозьких Дубенського замку. Заспівувала її під гітару Марина Супрун – одна із співавторок збірника зворушливих історій, представниця організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», яка і стала ініціатором його видання.
У книзі 11 українок різних професій та з різних регіонів України розповідають про пережитий травматичний досвід війни. Авторки самостійно і відверто написали про життя у російській окупації, втрату рідних, майна та здоров’я через полон, катування, сексуальне насилля. Історії різні і важкі для сприйняття та усвідомлення читачами. Але їх об’єднує біль, завданий російськими окупантами, фізична та моральна сила, яка дозволила пройти нелюдські випробування, сміливість говорити про це, мотивуючи інших українців у протистоянні з ворогом.
Марина Супрун – наймолодша з них. На момент утримання окупантами разом із 367 односельцями у тісному та задушливому шкільному підвалі у селі Ягідне на Чернігівщині їй було всього 16. Місяць у полоні в умовах концтабору. 11 українських невільників не витримали страждань…
Ще одна співавторка книги – Сталіна Чубенко, у минулому вчителька російської мови, мама закатованого бойовиками у 2014 році 16-річного Степана – наймолодшого Героя України. Це він організував марш підтримки Євромайдану у Краматорську у лютому 2014 року, і довів своїм прикладом, що Україну можна захищати і без зброї – словом і діями. Друзям він говорив: «Запам’ятайте: є три святині – Бог, Батьківщина і батьки, яким не можна зрадити». І він не зрадив…
Киянка, представниця об’єднання рідних зниклих безвісти «Надія» Людмила Біленька майже 12 років чекає свого сина з російського полону. Її Роман, на позивний «Рамзан», «свободівець» за стажем, служив в «Азові», був у складі розвідгрупи, яка виконувала надскладні завдання на окупованих територіях. Останній дзвінок від сина був 27 серпня 2014 року: «Мам, ми йдемо на завдання. Зателефоную увечері». Пані Людмила досі чекає на цей дзвінок. Московськи суд визнав її сина «терористом», і за останньою інформацією, після перебування у кількох в’язницях, Романа утримують в колонії в Оренбурзі. На обмін сподіватись складно, а тому Людмила Біленька вірить, що її син у полоні не зламається, і наша Перемога дозволить йому повернутись додому.
Подію у замку доповнила презентація відеоуроку «Битва під Оршею», створеного українськими воїнами, які проходять реабілітацію після поранень. Вони – не фахові історики, як і не професійні військові. Але війна, яка прийшла на рідну землю, змусила бути і тими, і іншими. Як зауважив голова ГО «Тернопільська кінокомісія», історик та краєзнавець Володимир Ханас, який презентував стрічку, це – урок історії від воїна, який мають засвоїти усі майбутні покоління українців.
Подія у замку набула міжнародного статусу, зібравши в одній залі наших друзів з Польща та Молодови. У колишній резиденції князів Острозьких ми раді були вітати відомого польського волонтера Вінсента Мацієвського, віцепрезидентку міста Грудзьондз Куявсько-Поморського воєводства Ружу Левандовську, громадську активістку з Кишинева Наталію Віцинську.
«Книгу, яку сьогодні презентували у замку, її авторки мають привезти до Молдови, щоб мої співвітчизники знали, якою ціною дається мир у країні, де я живу!» - висловила думку наша молдовська колега.
Під час презентації фільму Володимир Ханас подякував заповіднику за те, що він береже, шанує і створює пам’ять.
Ми робимо це разом.
Немає коментарів:
Дописати коментар