В 1974 році переїхав до міста Олександрiя Кiровоградської області i поступив в Олександрiйське культосвiтнє училище, яке закiнчив в 1976 році по класу баяна. Деякий час не працював, а в 1981 році переїхав до Червонограду Львiвської областi, де став працювати в Будинку культури мiста Соснiвка акомпанiатором.
В 1983 році почув виступ кобзаря Юрiя Данилiва i пiд впливом почутого вирiшив вчитися грати на бандурi. Почав їздити до Львова на науку до Юрiя Данилiва, а в 1989 році поступив до народної капели бандуристiв УТОС "Карпати", створеної ще ранiше Ю. Данилiвим, в якiй виступає i тепер.
Виступає Л. Молнар i як солiст-бандурист. Його репертуар — цiкавий i розмаїтий. Багато спiлкується з iншими кобзарями i бандуристами, переймає у них окремi пісні, хоч має i власнi твори та обробки. В його репертуарi iсторичнi пiснi: "Про Морозенка", яку перейняв у київського кобзаря П. Супруна, "Прийшов указ" (в обробцi Г. Китастого), "Про Аскольда i Дира" — з репертуару Ф. Жарка та iншi.
Вiд кобзаря П. Супруна перейняв вiн народну пiсню "Вiє вiтер, вiє буйний", вiд свого вчителя пан-отця Юрiя Данилiва — народну пiсню "Та не жур мене, моя мати" (в обробцi Юрiя Сiнгалевича), а вiд iнших кобзарiв — жартiвливу "Як ходив я до панянки" з репертуару кобзаря Є. Адамцевича. Має в репертуарi лемкiвськi ("Горами, долами", "Моя мила кудри, кудри...") та стрiлецькi пiснi ("Йде сiчове вiйсько" — муз. i слова Трильовського, "Завтра в далеку дорогу", "Про Крути" — слова О. Шведа та iншi). Виконує "Думу про козацькi могили" А. Кос-Анатольського, твори М. Литвина (на слова В. Симоненка), "Там у ставу" О. Бердника, "Україно моя" Г. Китастого "Виший, виший кохана менi" та iнших композиторiв. В його репертуарi — також багато пiсень на слова Т. Шевченка.
Лайош Молнар — учасник багатьох кобзарських сходин, нарад та фестивалiв. На останнiй великiй радi кобзарiв, яка вiдбулась в сiчнi 1996 року, його обрано дiйсним членом Всеукраїнської спiлки кобзарiв.
Він часто виступає і самотужки, і в дуеті з дружиною Тетяною Фроловою, поетесою, також незрячою, в доробку якої вже три збірки власних поезій. Молнар підготував до видання збірку своїх музичних творів.
МОЛНА́Р Лайош Людвиґович (23. 05. 1954, с. Гетен Берегів. р-ну Закарп. обл.) – лірник, бандурист. Чоловік Т. Фролової. Чл. Нац. спілки кобзарів України (1996). У дит. віці втратив зір. Закін. спец. школу-інтернат для сліпих у м. Мукачеве (Закарп. обл., 1970), Олександрій. культ.-осв. уч-ще (Кіровогр. обл., 1976). Від 1981 мешкав у м. Червоноград Львів. обл., працював у Будинку культури м. Соснівка (Червоногр. міськради). Гри на академ. (концерт.) бандурі навч. в Ю. Даниліва у Львові. Від 1989 – арт. самодіял. капели бандуристів «Карпати» Львів. відділ. укр. т-ва сліпих. Водночас дир. благодій. фонду «Муза», чл. Київ. кобзар. та заст. голови з питань роботи із незрячими дітьми Львів. лірниц. (один із його засн.) цехів. Виступав як соліст-бандурист, а також у дуеті з дружиною, яка декламує вірші. У репертуарі – укр. нар. пісні, «Дума про козацькі могили» А. Кос-Анатольського, «Виший, виший, кохана мені» Г. Китастого, власні твори «Не мовчіть, кобзарі» (сл. Т. Фролової), лемків. («Горами, долами», «Моя мила кудри, кудри...»), стрілец. («Йде січове військо», «Завтра в далеку дорогу», «Про Крути») пісні та ін. Опанував гру на традиц. старосвіт. бандурі, а згодом і лірі. Виконав. реконструкції лірниц. співогри М. відзначаються глибоким рівнем етнол. достовірності й есхатол. проникнення в характер біблій. образів, зокрема виявилися у виконанні ним творів «Страсті Христові» («Через поле широкеє», «Ой зле в світі, зле чувати», «Богородицька», «Георгію», «В славнім городі, во Єрусалимі», «Про потоп», «Ой по мосту, мосту»).
Літ.: Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. 2011; Хай М. Й. Микола Будник і кобзарство. 2015; Павлюх М. В. Співає лірник Лайош Молнар. 2016 (усі – Львів)
https://esu.com.ua/search_articles.php?id=69325
Немає коментарів:
Дописати коментар