Замість інтерв’ю пан Орест просто розповів про свій життєвий шлях.
Про те, як 17-річним гімназистом потрапив у підрозділ дивізії “Галичина”, як після бою під Бродами був взятий у полон, як, засуджений, тікав із російської півночі в Україну. Про бойовий шлях в УПА та новий арешт. Більш як двогодинна розмова у формат інтерв’ю не вписувалась. І команда продакшену вирішила знімати документальний фільм про Ореста Васкула. Так вперше виникла ідея циклу, що відразу дістав назву “Жива УПА”.
Пан Васкул згоду на використання своєї історії в кіно дав, проте сам зніматись відмовився категорично. Мовляв, конспірація! Режисерка (а тоді ще у продакшені всі були всім – і режисерами, й сценаристами, й продюсерами, й навіть акторами) Марічка Яремчук запропонувала показувати на екрані героя таким, як він був на час подій – молодим вояком “Галичини”, полоненим, ув’язненим, а потім бійцем УПА. Серед фронтовиків знайшли актора. І сценарій поступово почав набирати рис документально-ігрового кіно. Щоб підтвердити розповідь героя, звернулись у Центральний архів СБУ. І почали знімати.
Про те, яким був задум, що планувалось зробити, можна побачити з першого трейлера до фільму “Жива УПА. Орест”.
Крім того, впадають в око досить скромні технічні можливості продакшену. А бюджет фільму згодом оцінили як нульовий. Проте, відразу по виході, фільм помітило журі Міжнародного фестивалю історичного кіно “Поза часом”. В ютуб картина не потрапила, хоч згодом з’явилась-таки на піратських сайтах. Кожен показ команда розраховувала на певну цільову аудиторію: фронтовиків, реконструкторів, вчителів, старшокласників, студентів. Перегляди фільму завжди супроводжувались довгими розмовами з глядачами.
Після першого фільму циклу (а про те, що це буде цикл, команда заявила відразу) з’явились і перші послідовники. Журналістка, письменниця Любов Загоровська запропонувала особисто їхати до живих вояків УПА, щоб записати їх історії. Близько десятка таких інтерв’ю Любов передала “Сектору правди”. А потім так захопилась цією темою, що почала збирати матеріал на книгу “Моя УПА”. Щиро сподіваємось побачити її на поличках книгарень у найближчий час.
Другим же фільмом циклу “Жива УПА” – “Повстанське танго” – стала історія подвійної агентки МДБ/СБ ОУН киянки Людмили Фої. Ця стрічка започаткувала певний перелом у баченні проекту авторами. Оскільки головна героїня загинула, історію довелося досліджувати з архівних джерел: матеріалів та протоколів допитів МДБ та СБ ОУН. Пошук інформації, кінохроніки, фото фігурантів історії почав набувати системного характеру, а документально-ігрове кіно поступово переходило в новий жанр – дослідницький.
Остаточних рис документальний дослідницько-історичний проект “Жива УПА” набув у третьому фільмі, присвяченому єдиному нині живому командиру УПА Мирославу Симчичу. Здавалось би, що там досліджувати? Про життя друга Кривоноса вже чимало написано. Є й відео його інтерв’ю в мережі. Однак, під час роботи над сценарієм фільму виявилось, що і в написаному, й у знятому багато епіки (у хорошому сенсі слова), але мало саме досліджень. Почали у пошуках підтверджень, уточнень інформації піднімати документи в архівах, на форумах, спеціалізованих сайтах. І виявилось, що попри масу журналістських розслідувань, на серйозному науковому рівні до історії Симчича ніхто не підходив. Зокрема, ми не знайшли жодної згадки про наукову історичну реконструкцію Рушірського бою. А це ж один з найбільш результативних повстанських боїв! І команда продакшену пройшла повний цикл наукового дослідження: висунула гіпотезу, зібрала документальну базу, дослідила її, зробила висновки й навіть візуалізувала своє дослідження у фільмі. Відтоді вирішили, що знімаємо не просто документально-ігровий проект, а саме дослідницький.
З такими мірками й підійшли до зйомок четвертого (цього разу повнометражного) фільму циклу “Жива УПА” – “Марія”, що незабаром вийде в кінотеатральний прокат. Цю стрічку (нарешті!) вже знімали за підтримки Держкіно.
Починаючи з 2016-го у циклу “Жива УПА” з’явились і послідовники, й “друзі”, й навіть “брати-близнюки”.
У 2020 році про роботу над подібним проектом заявив кінорежисер з Волині Михайло Ухман. Він почав знімати фільм “Шлях поколінь”, до якого увійшла історія зв’язкової УПА Ганни Абрамчук, розказана нею автору.
Згодом Михайло Ухман написав на своїй сторінці у ФБ:
“Із зйомками фільму «Шлях поколінь» мені вдалося налагодити контакт із сьогоднішнім очільником Луцька Ігорем Поліщуком, за сприянням якого команда креативних людей найближчим часом розпочинає роботу над проектом «Ми збережемо їх у віках». При хорошій роботі за три місяці місто Луцьк і Волинська область чи, як дехто називає її «Луцька», матиме свій відео архів з поки що живими воїнами УПА.
Після цього охочі зможуть отримати його для написання сценаріїв, зйомок документальних чи художніх фільмів»
Михайло упевнено йде шляхом “Живої УПА”: залучення суспільних коштів на зйомки, пошук акторів, готових зніматись на волонтерських засадах, запрошення до зйомок реконструкторів, – все це пройшов “Сектор правди” у роботі над першими фільмами.
Минулого літа в рамках циклу “Жива УПА” на Тернопільщині режисерка Марія Яремчук з командою зняла чотири теленовели про жінок-тернополянок Галину Дидик, Марту Пашківську – зв’язкових Романа Шухевича, медсестру УПА Ванду Горчинську та юну підпільницю Галину Кравчук. Телеглядачі зможуть побачити ці роботи у жовтні.
І в документальному кіно буває так, що актуальні ідеї приходять у голови майстрів одночасно. У серпні волинська преса повідомила, що незабаром вийдуть на екрани чотири серії документального телепроекту “Українське підпілля на Волині”. Знімає проект Сергій Шараєвський – режисер, директор продакшн-студії “Правда PRO”. Кожна серія документального «Українського підпілля на Волині» буде присвячена одному з учасників підпільної боротьби й триватиме 26 хвилин. В ефірі регіональних телеканалів Суспільного мовлення щомісяця транслюватимуть по одній історії. Сергій Шараєвський майстерно реконструює масові сцени у фільмі, що робить документальну стрічку видовищною та цікавою і для молодого глядача. Перед написанням сценарію та початком знімань режисер консультувався з істориками, шукав світлини, які збереглися до нашого часу, аби по них вивіряти локації та образи героїв.
Шляхом документального інтерв’ю йде у своєму циклі “Воїни духу” тернопільська студія документальних фільмів “Білий птах”. У мережі є два фільми циклу – “Самотня Троянда”, у якому про свій бойовий шлях розповідає розвідниця Ольга Горошко і півторагодинний “32 роки 6 місяців і 3 дні” з легендарним Мирославом Симчичем. Режисер проекту Сергій Кривоніс обрав ризикований формат фільму-інтерв’ю з людьми, яким незабаром виповниться по сто років. Це – епічні стрічки, що залишать нам на спомин реальні образи героїв, таких, якими вони є у незалежній Україні.
На реальній розповіді про своє життя підпільниці Анни Попович заснований і перший повнометражний ігровий фільм львівського режисера Тараса Химича “Жива”. Подекуди кривава, подекуди зворушлива, загалом – героїчна історія ніби занурює глядача у той непростий час. З циклом “Жива УПА” фільм єднають зйомки на місцях реальних подій і історія, розказана їх безпосередньою учасницею.
Увагу журі кінофестивалю “КіТИ” привернула дипломна робота молодої режисерки Марії Феленко – короткометражний фільм “Танок метелика”. Ця витончено красива стрічка розповідає про українську поетесу та діячку ОУН Олену Телігу. Вона естетично перегукується з останнім фільмом циклу “Жива УПА” – “Марія”. Проте має свої, властиві короткому метру особливості. Це лірична розповідь, а не історичне дослідження. Фільм глибоко торкається душі, діє на рівні естетичного сприйняття.
Цікаво зайшов у жанр історичного ігрового документального кіно продакшн молодіжного руху “Апостольська Чота” при храмі Благовіщення м.Городка, що на Львівщині, на чолі зі священником УГКЦ отцем Михайлом Греділем – військовим капеланом ЗСУ на псевдо „Апостол“. Отець Михайло є автором ідеї та виступив у ролі режисера і оператора фільму “Незламні”, присвяченого Чину Біласа і Данилишина – одній із найбільш гучних акцій українського націоналістичного підпілля проти польського окупаційного режиму в добу міжвоєння. Фільм можна дивитись у youtube, на каналі організації. Нині незвичайний продакшн знімає наступну стрічку – “Лемик”, що розповість історію життя Миколи Лемика.
У мережі й у архівах телеканалів, якщо пошукати, можна знайти ще роликів, міні й максі проектів про УПА. Але їх кількість все одно не є такою, щоб наше сприйняття історії 1942 – 1963 років вийшло за рамки нав’язаного російською пропагандою формату “дєдиваєвалі” перейшло у нову якість осмислення нашої української історії.
Тому ми “за!” те, щоб проектів, присвячених подіям і героям УПА було багато і різних. Цикл же “Жива УПА” з них завжди будуть вирізняти тільки йому притаманні риси:
- реальна історія реальної людини, передана актором, якому, приблизно, стільки ж років, як і герою на час подій;
- хронометраж від 30 хвилин, який все більше тяжіє до повного метра;
- ігрова реконструкція найбільш емоційно напружених моментів історії героя;
- глибоке дослідження логіки історичного матеріалу: архівних документів, матеріалів допитів, літопису УПА, спогадів учасників тощо.
І оце глибоке дослідження достеменності й логіки подій, повне занурення у історичний матеріал і об’ємна реконструкція й є тими особливостями циклу “Жива УПА”, які дають йому право претендувати на новий жанр документалістики – історичне дослідницьке документально-ігрове кіно.
Немає коментарів:
Дописати коментар